Мир Солнца

Котеджі Золотої Підкови

Деревяний будинок 11 бази Золота Підкова
Деревяний будинок 12 бази Золота Підкова


Альтанки Золотої Підкови


Наша адреса:

Закарпатська область,
Ужгородський район,
с. Андріївка,

Схема местонахождения



База Золота Підкова:

Золотая Подкова - Лидер Карпат - проверено karpatami.org.ua


Наші партнёри:



Рейтинг туристических фирм TourPromo.Ru


В ОТПУСК.РУ - все о туризме и отдыхе: предложения турфирм,  поиск туров, горящие путевки, описание отелей и отзывы об отелях, визы, авиа и ж/д билеты, расписание поездов, погода на курортах, информация о странах, поиск попутчиков
TOPlist
Besucherzahler attractive russian brides from Moscow
счетчик посещений
web clocks relojes web
Contatore
Besucherzahler ukraine women profiles
website counter
Besucherzahler singlesnet
contatori per blog
contadores de visitas mailorder brides
contatori per blog
Український рейтинг TOP.TOPUA.NET TOPlist TOPlist Рейтинг SIMPLETOP.NET E-Center.lt skaitliukas


Рейтинг туристических сайтов Украины. Відображено число відвідувачів сьогодні, середнє число відвідувачів за добу, оцінка сайту

Активный отдых. Пассажирские перевозки, байдарки, поход Крым, сплав на байдаркахACTIVE-рейтинг туристических сайтов. Туризм и отдых





Татранський національний парк

Татранський національний парк. Географічне положення. Польський Татранський національний парк (ТНП) охоплює північні схили Високих і Західних Татр від підніжжя гір (біля 800 м) до найвищої вершини Риси (2499 м). Для охорони цінних татранських лісів тут ще в 1939 р. створений природний парк на площі 8 тис. га. В сучасних межах ТНП був організований у 1954 р. на площі 21 676 га, з якої 14 537 га займають ліси.

Кліматичні умови. Клімат в Татрах істотно міняється від підніжжя гір до вершин. Середня річна температура на висоті 894 м дорівнює 4,9° С, а на висоті 1991 м (Каспрова Вершина) - 0,8° С. Середня температура січня становить відповідно мінус 4,7° С і 8,8 ° С, а липня - 14,8°та 7,7° С. Річна кількість опадів коливається в цих місцях від 1096 до 1825 мм. У внутрішній частині татранського масиву клімат має типові високогірські риси. Часте явище, зокрема зимою при високому атмосферному тиску та сонячній погоді - температурна інверсія.

Максимум опадів припадає на літні місяці. Сніговий покрив зберігається 6-8 місяців, сніг може випадати і влітку. Характерна риса клімату - дуже сильні вітри в верхніх частинах хребтів та часті теплі нисхідні "гальні" вітри типу фенів.

Геологічна та геоморфологічна будова. ТНП відзначається різноманітною геологічною будовою. Відокремлюється, передусім, кристалічне ядро у західній та східній частинах головного хребта та смуга скель, складених осадовими породами; вона займає нижчі положення та середню частину хребта. Кристалічне ядро складають в основному граніти, а також гнейси і кристалічні сланці. В смузі осадових порід представлені вапняки, доломіти, пісковики та глинясті сланці.

Татри - найвищий у Карпатах гірський масив з типовим альпійським характером рельєфу й ландшафту. Протяжність основного скельного хребта становить близько 57 км. ТНП включає північні схили середньої частини татранського ланцюга від Риси (2499 м) до вершини Воловець (2063 м) довжиною біля 30 км.

Рельєф Татр, сформований в основному у третинному періоді, був модельований в льодовиковий період, під час якого набув альпійських рис. У всіх більших долинах тоді виникли льодовики. Інтенсивне звітрювання порід на контакті з льодовиковою товщею зумовило утворення урвищ, крутих схилів та вершин. Льодовики вимоделювали у гірських породах скельні чаші, заповнені зараз водами озер та скельні пороги з характерними для них водоспадами. Найбільший з них - Сиклава - має 70 м заввишки.

Водна мережа. Значна кількість опадів та крутизна схилів зумовлюють наявність розгалуженої мережі потоків. Вони беруть початок в озерах та джерелах. Найбільш багатоводними є каьстові джерела, що поширені в зоні вапняків парку. Під час літніх максимумів опадів гірські потоки найбільш бурхливі. Всі потоки ТНП належать до басейну Дунайця. На території ТНП є 33 озера і кілька ставків. Найбільші з озер - це Морське Око (35 га, глибина 50,8 м), Великий Став (34 га, глибина 79,3 м), Чорний Став вище Морського Ока (21 га, глибина 76,4 м). Загальна довжина водної мережі 175 км. До найбільших потоків належать: Бялка, яка забирає води східної частини парку; Косьцелиський і Хохоловський, що забирають води з його західної частини (рис. 11).

Грунти. Під смерековими борами утворились здебільшого опідзолені грунти, а в нижчих положеннях - різні типи буроземів. На материнських породах, багатих на кальцій (вапняки, мергелі, доломіти), сформовані варіанти рендзин. Вище верхньої межі лісу в лучних і чагарникових формаціях переважають дерново-гумусні грунти. На скелястих схилах домінують ініціальні грунти з недиференційованим профілем.

Рослинні ступені. В Татрах чітко відображені висотні ступені рослинного покриву. До 1250 м сформований PC змішаних лісів з перевагою бука. В межах 1250-1550 м розташований широкий PC смерекових лісів. Вище нього, від 1550 до 1800 м, знаходиться PC криволісся та субальпійських лук. Його змінює альпійський або "гальний" PC, який на вапнякових породах поширений до 2150 м, а на гранітах - до 2300 м. Над альпійським PC аж до найбільших вершин у гранітній частині Татр розташований PC субнівальний, або "турновий", який крім Татр, більш у Карпатах не виражений.

лора. В ТНП зростає біля 1000 видів судинних рослин. Особливі риси флорі надають ендемічні види. Серед них слід згадати тонконіг татранський (Poa nobilis) та виявлені в останні десятиріччя ендемічні види приворотнів (Alchemilla oculimarina, A. stawislae, A. giewontica, A. polonica, A. wallischi). Субендемом Татр є ложечниця татранська (Cochlearia tatrae). На території парку відомо кілька західно-карпатських ендемів, з яких найбільшої уваги заслуговують третинні ендеми - ломикамінь Валенберга (Saxifraga wahlenbergii) та дельфіній татранський (Delphinium oxysepalum). Із інших західнокарпатських ендемів слід згадати сольданелу карпатську (Soldanella carpatica), кострицю татранську (Festuca tatrae), роговик татранський (Cerastium tatrae), сон словацький (Pulsatilla slavica). Численними є загальнокарпатські ендеми -любочки татранські (Leontodon pseudotaraxaci), злинка угорська (Erigeron hungaricus), жовтушник Вітмана (Erysimum wittmannii), костриця карпатська (Festuca carpatica), гострокільник карпатський (Oxytropis carpatica), тонконіг гранітний (Poa granitica), чебрець гарний (Thymus pulcherrimus), трищетинник карпатський (Trisetum fuscum), верба Китайбеля (Salix kitaibeliana).

Високогірські види становлять 25% флори ТНП (рис. 12). Чимало з них мають тут єдине місцезростання в межах Карпатської гірської системи. Це роговики широколистий і одноквітковий (Cerastium latifolium, C. uniflorum), жовтець карликовий (Ranunculus pygmaeus), мак татранський (Papaver alpinum var. tatricum), крупки повстиста та сумнівна (Draba tomentosa, D. dubia), сосюрея великоголова (Saussurea pygmea). Серед монтанних видів переважають представники альпійсько-середньоєвропейського елемента. З рідкісних аркто-альпійських видів слід згадати дріаду восьмипелюсткову (Dryas octopetala), жовтець льодовиковий (Ranunculus glacialis), гірчак живородний (Polygonum viviparum), ллойдію пізню (Lloydia serotina), верби трав'яну та сітчасту (Salix herbacea, S. reticulata). Цікава, хоч і малочисельна, є група альпійсько-алтайських видів, таких, як білотка альпійська (Leontopodium alpinum), анемона нарцисоцвіта (Anemone narcissi-flora), ломикамінь переломниковий (Saxifraga androsacea).

У флорі несудинних рослин виявлено близько 450 видів листяних мохів, 150 видів печіночників, 560 видів лишайників, 900 видів водоростей. Багатий видовий склад грибів. Деякі аркто-альпійські релікти відомі лише з поодиноких локалітетів у горах Європи. На особливу увагу заслуговують ендемічні види лишайників (Placidiopsis tatrensis, Bacidia subleprosula, Toninia aggregata) та мохів (Brachythecium vaneki).

Фауна. На території ТНП виявлено понад 260 видів хребетних тварин. Серед ссавців, яких у парку відомо біля 50 видів, тут поширені ендемічний монтанний татранський вид полівка снігова (Pitymys tatricus) та ендемічний підвид полівка снігова татранська (Microtus nivalis mirhanreini). Із інших дрібних ссавців типово високогірськими є бурозубка гірська (Sorex alpinus subsp. tatricus) та два види летучих мишей (Eptesicus nilssoni, Myotis mistacinus). Фауністичною особливістю є сліпий кріт (Таїра соеса), що має в ТНП крайній північний ізольований локалітет. Для Татр характерний представник гризунів - бабак, що поширений також в Альпах. Бабак татранський виділений як окремий підвид - Marmota marmota subsp. latirostris. Із інших рідкісних ссавців слід згадати соні лісову та ліщинову (Dryomys nitedula, Muscardinus avellanarius), попелицю (Glis glis), жолудівку (Eliomys quercinus), мишівку північну (Sicista betulina).

Серед парнокопитних передусім слід назвати козулю (Rupicapra rupicapra), яка вважається своєрідним фауністичним символом Татр, благородного оленя (Cervus elaphus), сарну (Capreolus capreolus) та дику свиню (Sus scrofa). Групу хижаків представляють бурий ведмідь (кілька особин постійно перебуває в ТНП), рись (Felis lynx), куниця лісова (Martes martes), видра (Lutra lutra), борсук (Meles meles) та ін.

На території парку відомо біля 180 видів птахів. Серед них є рідкісні хижі види - орел-беркут (Aquila chrysaetos), підорлик малий (Aquila pomarina), довгохвоста карпатська неясить (Strix uralensis), пугач (Bubo bubo). Родина куриних представлена глухарем (Tetrao urogallus) та тетеревом (Tetrastes bonasia). Із дятлів заслуговують уваги дятли чорний і трипалий (Dryocopus martius, Picoides tridactylus). Найбільш характерні для ТНП високогірські види птахів: завирушка альпійська (Prunella collaris), стінолаз (Tichodroma muraria), щеврик гірський (Anthus spinoletta). Типовими для гірських ландшафтів є також кедрівка (Nucifraga caryocatactes), дрізд білозобий (Turdus torquatus), трясогузка гірська (Motacilla cinerea). Представником середньоземноморського елемента орнітофауни є кам'яний дрізд (Monticola saxatilis).

Своєрідний видовий склад земноводних і рептилій. Характерними видами є тритони альпійський і карпатський (Triturus alpestris, T. montandoni), саламандра плямиста (Salamandra salamandra), жерлянка гірська (Bombina variegata). У гірських потоках водиться річкова форель (пструг) (Salmo trutta m. fario).

З безхребетних у Татрах описано ряд нових для науки видів (з комах - Hypogastrura tatrica, Oxythrips tatricus, Protydandrychus tatricus, із ракоподібних - Bryocamptus mrazeki та ін.). Правдоподібно, що ці види не є татранськими ендемами й будуть виявлені й в інших місцях. В ТНП виявлено чимало ендемічних видів жуків (Nebria tatrica, Deltomerus tatricus, Trechus carpaticus), слимаків (Chondrina tatrica) . Серед безхребетних трапляються численні аркто-альпійські види (наприклад, з слимаків - Vertigo arctica, з ракоподібних - Branchinecta paludosa), які є в Татрах реліктами льодовикового періоду. Фауна безхребетних вивчена у цих горах гірше, ніж хребетних.

Рослинний покрив. Домінуючим типом рослинності є ліси, які займають біля 65% території парку. У нижньогірських ландшафтах корінні листяні ліси були вирубані і на їх місці створено монокультури смереки. Корінні типи карпатської бучини (Dentario glandulosae - Fagetum) з домішкою ялиці і смереки збереглись лише у важкодоступних місцях. Найбільш характерними видами у їх трав'яному покриві є зубянки залозиста і дев'ятилиста (Dentaria glandulosa, D. enneaphyllos), живокіст серцевидний (Symphytum cordatum), жеруха трилиста (Cardamine trifolia).

У гірських ландшафтах переважають смерекові ліси (Piceetum tatricum) з такими характерними у трав'яному покриві видами, як багаторядник списовидний (Polystichum lonchitis), блехнум колосистий (Blechnum spicant), зозулині сльози серцевидні (Listera cordata), одноквітка одноквіткова (Moneses uniflora). На верхній межі смеречин збереглись біогрупи сосни кедрової європейської (Pinus cembra), яка утворює з смерекою зріджені деревостани.

У нижніх лісових ступенях на полянах, де практикується випас та косіння, поширене ендемічне для Західних Карпат косариково-мітлицеве угруповання (Giadiolo-Agrostidetum), в якому весною масово зростає шафран спіський (Crocus scepusiensis), а влітку косарики черепитчасті (Gladiolus imbricatus). Поляни у верхніх ступенях заняті бідними біловусовими луками. На перезволожених місцях поширені угруповання осокових лук (Valeriano-Caricetum flavae) з пухівками (Eriophorum latifolium, E. angustifolium. Високо розташовані скельні фації у лісових ступенях покриті дернинами осоки вічнозеленої (Carex sempervirens subsp. tatrorum) та костриці татранської (Festuca tatrae), з якими разом ростуть гвоздика рання (Dianthus praecox), свербіжниця карпатська (Knautia kitaibeliana) та будяк сизий (Carduus glaucus).

Вище верхньої межі лісу на значній площі поширене криволісся гірської сосни (Pinetum mugi carpaticum) з участю горобини (Sorbus aucuparia var. glabrata, S. chamaemespilus), порічок скельних (Ribes petraeum), троянди повислої (Rosa pendulina), черемхи скельної (Padus petraea).

У PC криволісся на перезволожених місцях близько потоків сформовані високотрав'янисті угруповання з аденостилеса сіролистого (Adenostyles alliariae), цицербіти альпійської (Cicerbita alpina), сугайника австрійського (Doronicum austriacum), аконіта міцного (Aconitum callibotryon), дягеля лікарського (Archangelica officinalis). Менш вологі місця займають угруповання куничника волохатого (Calamagrostidetum villosae) з тирличем крапчастим (Gentiana punctata), скередою конізолистною (Crepis conyzifolia), кострицею мальованою (Festuca picta). В аналогічних локалітетах до вапняків приурочені флористично багаті угруповання костриці карпатської (Festucetum carpaticae).

В альпійському PC на гранітах поширені ценози ситниково-горянкової асоціації (Trifido-Distichetum). Поруч з домінантами - ситником трироздільним (Juncus trifidus) та горянкою дворядною (Огеochloa disticha) - в них ростуть сон альпійський (Pulsatilla alpina), жовтозілля карпатське (Senecio carpaticus), вівсюнець різнобарвний (Helictotrichon versicolor). Круті ущелини та вологі закріплені осипи займають угруповання ожики альпійської з такими ендемічними для Карпат видами, як тонконіг гранітний (Poa granitica), сугайник Клузія (Doronicum clusii) та ін. На вапняках цього ступеня сформовані угруповання осоки міцної (Caricetum firmae), компонентами яких є дріада восьмипелюсткова, ломикамінь сизий (Saxifraga caesia), фіалка альпійська (Viola alpina). На глибших гумусних вапнякових грунтах збереглось ендемічне для Татр угруповання костриці різнобарвної (Festucetum versicoloris tatricum) з участю астрагала стійкого (Astragalus frigidus), гострокільника Галлера (Oxytropis halleri), жовтозілля головчастого (Senecio capitatus), переломника волохатого (Androsace chamaejasme). На гранітах, у місцях, де до кінця липня затримується сніг, поширені фрагментарні угруповання верби трав'яної (Salicetum herbaceae), а на вапняках - ендемічне для Татр угруповання ломикаменю Валенберга (Saxifragetum wahlenbergii) з характерними для нього двонасінником альпійським (Hutchinsia alpina), знітом курячоочковим (Epilobium anagallidifolium). На вапнякових повзучих осипах привертає увагу груповання маково-роговикове (Papavereto-Cerastietum) з такими типовими видами, як мак татранський (Papaver alpinum subsp. tatrense), роговик широколистий (Cerastium latifolium), ломикамінь повислий (Saxifraga cernua). Гранітні осипи заростають угрупованням кисличниково-ломикаменевим (Oxyrio-Saxifragetum) з кисличником двостовбчиковим, ломикаменем карпатським (Saxifraga carpatica), гравілатом повзучим (Geum reptans), ложечницею татранською (Cochlearia tatrae).

У субнівальному PC, вираженому лише на.найбільш піднятих гранітових вершинах, трапляються подушковидні дернини горянки (Distichetum subnivale); у них поруч з едифікатором ростуть такі характерні субнівальні види, як тирлич холодний (Gentiana frigida), смілка безстебла (Silene acaulis), жовтозілля карніолійське (Senecio . carniolicus), мінуарція очитковидна (Minuartia sedoides), ожика колосиста (Luzula spicata).

Природоохоронне зонування. Найбільш цінні з природничої точки зору паркові екосистеми включені у абсолютні резервати, площа яких становить 2323 га. Решта частини парку підлягає охороні, але інтенсивно використовується з туристичною метою. В лісових масивах, що зазнали антропогенних змін, здійснюються біотехнічні заходи, спрямовані на відтворення первинного складу деревостанів. На прилеглих до ТНП територіях проектується створення охоронної зони.

Наукове та народногосподарське значення. Польські Татри здавна привертали увагу дослідників різних профілів. На території парку розташована науково-дослідна станція Географічного Інституту Польської Академії Наук (ПАН), на якій починаючи з 1948 р. проводяться дослідження. У безпосередній близькості до ТНП в Закопаному розташована науково-дослідна станція Інституту охорони природи ПАН, яка з 1951 р. проводить багатопланові дослідження. При станції створено альпінарій, в якому зібрано біля 1000 видів рослин. При Татранському музею в Закопаному є науково-дослідний відділ. Наукові дослідження, що проводяться на території парку в галузі метеорології, гідрології, ґрунтознавства, лісівництва та луківництва, мають також важливе народногосподарське значення.

Туристичне, рекреаційне та дидактичне значення. ТНП використовується дуже інтенсивно для туризму та рекреації. На його території діє канатна дорога, є два підйомники для лижного спорту, кілька лижних трас. Відвідувачів обслуговують два гірські готелі, сім туристичних притулків, дев'ять ресторанів та буфетів, два паркінги для автомашин. Загальна довжина туристичних шляхів становить 240 км (1,07 км/км2). Щорічно ТНП відвідує понад 2 млн туристів. Серед них переважають учасники групових одноденних екскурсій. Біля 15-20% відвідувачів - це кваліфіковані туристи, маршрути яких охоплюють високо-гірські ландшафти.

Антропогенний вплив. Масове туристичне відвідування парку становить чималу загрозу для природних екосистем. Вона проявляється в пошкодженні рослинності, турбуванні фауни, розвитку ерозійних та лавинних процесів. Небезпечним, зокрема для ялицевих і смерекових лісів, є промислове забруднення повітря. Не завжди на належному екологічному рівні ведеться лісове господарство. Дирекція застосовує активні заходи елімінації антропогенного впливу на природу парку.

Джерело: Стойко С., Гадач Е., Шимон Т., Михалик С. Заповідні екосистеми Карпат. - Львів: Світ, 1991. - 248 с. (подані матеріали можливо використовувати лише для ознайомлення. Шукайте книжку у книжковиз магазинах)

Передмова
1. Екологічна і біогеографічна характеристика Карпат
Західні Карпати
Східні Карпати
Південні Карпати
2. Історія та організаційна структура охорони природи в Карпатах
2.1. Історичний огляд природоохоронних заходів
2.2. Організаційна структура охорони природи в країнах, на території яких розташовані Карпати
3. Наукове визначення різних типів заповідних екосистем
4. Екосистеми Карпат
4.1. Чехо-словацькі Карпати
Татранський національний парк (ТАНАП)
Пієнінський національний парк
Національний парк Низькі Татри
Національний парк Мала Фатра
Охоронна ландшафтна область "Бескиди"
Охоронна ландшафтна область Малі Карпати
Охоронна ландшафтна область Білі Карпати
Охоронна ландшафтна область Велика Фатра
Охоронна ландшафтна область Гірська Орава
Охоронна ландшафтна область Штіавницьке Горбогір'я
Охоронна ландшафтна область Муранська Планина
Охоронна ландшафтна область Поляна
Охоронна ландшафтна область Словацький рай
Охоронна ландшафтна область Вигорлат
Охоронна ландшафтна область Східні Карпати
4.2. Польські Карпати
Баб'є-Гурський біосферний заповідник
Татранський національний парк
Горчанський національний парк
Пієнінський національний парк
Бещадський національний парк
Інші охоронні території
4.3. Угорські Карпати
Бюккський національний парк
Агтелекський біосферний заповідник
Рослинність
Голлокейський ландшафтоохоронний район
Лазберцький ландшафтоохоронний район
Берженьський ландшафтоохоронний район
Земпленський ландшафтоохоронний район
Природні резервати державного значення
Токайсько-Бодрогзугський ландшафтоохоронний район
4.4. Українські Карпати
Угольсько-Широколужанський заповідний масив
Хустський заповідний масив "ДОЛИНА НАРЦИСІВ"
Карпатський національний парк
Національний парк "Синевир"
Інші важливіші природоохоронні території
Національний парк "Українські Бескиди"
4.5. Румунські Карпати
Біосферний заповідник Ретезат
Бучеджські гори і природні резервати на їх території
5. Міжнародний біосферний заповідник у Бескидах (проект) та його значення для природоохоронного співробітництва
6. Поліфункцюнальне значення заповідних екосистем та оптимізація їхнього охоронного режиму
Післямова











ФОТО ЦІНИ КОНТАКТИ КОТЕДЖІ


Басейн Золота Підкова (Золотая Подкова)

Фотографії туристичної бази Золота Підкова


Відпочинок у Карпатах у Золотій Підкові Альтанки туристичної бази Золота Підкова Ресторан туристичної бази Золота Підкова Дозвілля туристичної бази Золота Підкова Ціни туристичної бази Золота Підкова Контакти туристичної бази Золота Підкова Котеджі туристичної бази Золота Підкова