Партнери:

 

Відпочинок у Карпатах у Золотій Підкові

 

 

: або для відпочинку :: для Золотої Підкови : Право людини на освіту вперше на теренах України отримало своє нормативно-правове закріплення в Гадяцьких статтях (1658 р.), а в подальшому регламентувалось у Конституції Пилипа Орлика (1710 р.), “Начерках Конституції Республіки” Г. Андрузького, конституційному “Проекті основаній устава украинского общества “Вольный союзъ” – “Вільна спілка” (1884 р.) М. Драгоманова, Першому Універсалі Української Центральної Ради (1917 р.), Статутах про державний устрій, права і вольності УНР (Конституція УНР 1918 р.); Конституції УСРР 1919 р.; Конституціях УРСР 1929, 1937 і 1978 рр. та Конституції України 1996 р. Здобувач відзначає, що коло суб’єктів права на освіту, мережа освітніх закладів, зміст освіти в пам’ятках права України перебували в прямій залежності від конкретно-історичних умов (економічних, політичних, релігійних чинників), що склались на час створення чи дії відповідного джерела права. Ознайомлення з етапами розвитку наукової думки та процесом нормативно-правового закріплення права на освіту в Україні дозволяє дійти висновку, що вони збігаються, починаючи з другого етапу. На відміну від європейських держав (Франція, Німеччина), де еволюція права на освіту проходила під впливом досягнень філософських та правових наук, досліджень окремих вчених, його розвиток на території України залежав, у першу чергу, від законодавства держав, під протекторатом яких перебувала Україна (Російська імперія, Польща, Австро-Угорщина; період у складі СРСР) [12, с. 69-70]. Сформована в Україні нормативно-правова база освіти – освітянське законодавство являє собою комплексну галузь законодавства, яка функціонує за відсутності відповідної галузі права. З метою впорядкування системи нормативно-правових актів, які регулюють суспільні відносини у сфері освіти. В сучасних умовах, коли освіта є стратегічним ресурсом поліпшення добробуту людей, забезпечення національних інтересів, зміцнення авторитету та конкурентоспроможності держави на міжнародній арені, існує необхідність у вдосконаленні освітянського законодавства. Проблема правового забезпечення освіти існує давно, проте своє виявлення, як рівне право всіх людей, вперше вона отримала в Загальній декларації прав людини, що була проголошена 10 грудня 1948 року. В статті 26 Декларації зазначено: Кожна людина має право на освіту. Освіта повинна бути безплатною, хоча б початкова і загальна. Початкова освіта повинна бути обов'язковою. Технічна і професійна освіта повинна бути загальнодоступною, а вища освіта повинна бути однаково доступною для всіх на основі здібностей кожного. Освіта повинна бути спрямована на повний розвиток людської особи і збільшення поваги до прав людини і основних свобод. Освіта повинна сприяти взаєморозумінню, терпимості і дружбі між усіма народами, расовими або релігійними групами і повинна сприяти діяльності Організації Об'єднаних Націй по підтриманню миру. Батьки мають право пріоритету у виборі виду освіти для своїх малолітніх дітей. В Україні, як в країні, що входила до Комісії з прав людини визнається і діє принцип верховенства права. У статті 53 головного закону країни - Конституції - сказано: Повна загальна середня освіта є обов'язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої і післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам. Громадяни мають право безоплатно здобути вищу освіту в державних і комунальних навчальних закладах на конкурсній основі. Громадянам, які належать до національних меншин, відповідно до закону гарантується право на навчання рідною мовою чи на вивчення рідної мови у державних і комунальних навчальних закладах або через національні культурні товариства [18, с. 34]. Освіта – основа духовного, соціального, економічного, культурного розвитку суспільства і держави. Метою освіти є всебічний розвиток людини як особистості, розвиток її талантів, виховання високих моральних якостей, забезпечення народного господарства кваліфікованими працівниками, спеціалістами. Закон “Про освіту” складається із 7 розділів (61 стаття). І. Загальні положення. Цей розділ визначає завдання законодавства про освіту, основні принципи освіти: доступність для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, які надаються державою. У цьому розділі дається перелік органів державного управління освітою та їх повноваження, інші загальні засади освіти України. ІІ. Система освіти. В Україні встановлюється єдина структура системи освіти, що включає дошкільне виховання, загальну середню освіту, професійну освіту, вищу освіту, післядипломну підготовку (стажування, клінічна ординатура тощо), аспірантуру, докторантуру, підвищення кваліфікації, перепідготовку кадрів, позашкільне навчання і виховання; самоосвіту. ІІІ. Учасники навчально-виховного процесу. Цей розділ визначає учасників навчально-виховного процесу. Ними можуть бути: вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі, стажисти, аспіранти, докторанти, вихователі, вчителі, викладачі, методисти, навчально-допоміжний персонал; батьки або особи, що їх замінюють; представники підприємств, установ, організацій, які беруть участь у навчально-виховному процесі. Визначено права, обов’язки, види соціально-матеріального забезпечення учасників навчально-виховного процесу. ІV. Фінансово-господарська діяльність, матеріально-технічна база навчально-виховних закладів. Держава забезпечує бюджетні асигнування на освіту, а також валютні асигнування на основну діяльність. Поряд з цим, виділено додаткові джерела фінансування: плата за надання додаткових освітніх послуг; кредити і позички банків; кошти, одержані за підготовку, підвищення кваліфікації та перепідготовку кадрів відповідно до укладених договорів; добровільні грошові внески, матеріальні цінності, одержані від підприємств, установ, організацій, окремих громадян. Бюджетні асигнування на освіту та позабюджетні кошти не підлягають вилученню. Матеріально-технічна база навчально-виховних закладів освіти включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби та інше майно. Житлова площа, збудована за рахунок власних коштів навчально-виховних закладів, не підлягає вилученню. V. Міжнародне співробітництво. Цей розділ визначає, що навчально-виховні заклади мають право укладати угоди про співробітництво, встановлювати прямі зв’язки з навчальними закладами зарубіжних країн, мають право на зовнішньоекономічну діяльність відповідно до законодавства та ін. VІ. Міжнародні договори діють тоді, коли цими договорами встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені законами України. VІІ. Відповідальність за порушення законодавства про освіту. У цьому розділі виділено, що несуть службові особи і громадяни, які допустили такі порушення, відповідно до законодавства України [2].