Мир Солнца

Котеджі Золотої Підкови

Деревяний будинок 11 бази Золота Підкова
Деревяний будинок 12 бази Золота Підкова


Альтанки Золотої Підкови


Наша адреса:

Закарпатська область,
Ужгородський район,
с. Андріївка,

Схема местонахождения



База Золота Підкова:

Золотая Подкова - Лидер Карпат - проверено karpatami.org.ua


Наші партнёри:



Рейтинг туристических фирм TourPromo.Ru


В ОТПУСК.РУ - все о туризме и отдыхе: предложения турфирм,  поиск туров, горящие путевки, описание отелей и отзывы об отелях, визы, авиа и ж/д билеты, расписание поездов, погода на курортах, информация о странах, поиск попутчиков
TOPlist
Besucherzahler attractive russian brides from Moscow
счетчик посещений
web clocks relojes web
Contatore
Besucherzahler ukraine women profiles
website counter
Besucherzahler singlesnet
contatori per blog
contadores de visitas mailorder brides
contatori per blog
Український рейтинг TOP.TOPUA.NET TOPlist TOPlist Рейтинг SIMPLETOP.NET E-Center.lt skaitliukas


Рейтинг туристических сайтов Украины. Відображено число відвідувачів сьогодні, середнє число відвідувачів за добу, оцінка сайту

Активный отдых. Пассажирские перевозки, байдарки, поход Крым, сплав на байдаркахACTIVE-рейтинг туристических сайтов. Туризм и отдых





Карпатський національний парк

Карпатський національний парк. Це перший на Україні національний парк, організований в 1980 р. на площі 50,3 тис. га. Історія його створення складна і тривала. Ще в 1914 р. професори В. Шафер і С. Соколовський обгрунтували необхідність створення на північно-східному макросхилі Говерли територіально невеликого лісового резервату. Після війни його площа була розширена до 832 га, і він розглядався вже як національний парк (Szafer, 1929).

В 1940 p., після возз'єднання західних областей з Україною, була прийнята постанова про створення на площі 68 тис. га державного заповідника "Чорногора", але події Великої Вітчизняної війни перешкодили її реалізації. Чорногірський масив був взятий під охорону в рамках Карпатського заповідника лише в 1968 р. В 1980 р. він увійшов до складу національного парку.

Географічне положення. Парк знаходиться в оригінальній у біогеографічному і ландшафтному відношенні місцевості Чорногори і Скибових Горган в Івано-Франківській області. Він розташований в межах висот 450-2061 м у басейнах гірських рік Прут і Чорний Черемош, що відзначаються великим рекреаційним потенціалом (рис. 28). Протяжність парку з північного заходу на південний схід 55 км, ширина 20 км.

Географічна та геоморфологічна будова. Геологічну основу парку, як і Карпатського заповідника, становлять флішові породи крейдового і палеогенового віків. Вони різняться за мінералогічним і хімічним складом та характером вивітрювання. У Скибових Горганах тверді безвапнисті пісковики, що належать до ямненської, вигодської, манявської світ, вивітрують дуже поволі. Тому тут на значній площі поширені кам'яні розсипища з характерними для них реліктовими угрупованнями - сосняками і березняками.

Територія парку знаходиться в межах чотирьох геоморфологічних районів. Північна частина належить до Передгорганського низькогір'я з висотами до 1000 м. Південно-західна частина розташована в Скибових Горганах з найвищими вершинами Синяк (1665 м) і Хом'як (1542 м). Середня частина парку належить до Ворохтянсько-Путильського давньотерасового низькогір'я. Верхів'я басейну Прута та Чорного Черемошу відноситься до Чорногори. В охоронній зоні парку розташовані найвищі його вершини - Говерла (2061м), Брескул (1911м), Туркул (1933. м), Бребенескул (2037 м), Піп Іван Чорногірський (2020 м).

Ландшафт Чорногори.
Рис. 28. Ландшафт Чорногори - на передньому плані заростаюче торфяне болото. Фото I. Шелевера.

У Чорногірському масиві добре збереглись сліди льодовиків, які вивчав Б. Свидерський (Swiderski, 1938) та ін. На північно-східному макросхилі виявлено 15 льодовикових карів. Висота стінки найбільшого з них - кілька сот метрів, а ширина днища - більше півкілометра. У карах збереглась цікава флора і рослинність, яка підлягає ретельній охороні.

Грунти. Під буковими і мішаними лісами парку сформовані різні типи буроземних грунтів, аналогічні до Чорногірського масиву Карпатського заповідника. В його горганській частині під сосновими і кедровими лісами переважають малопотужні торф'янисто-підзолисті грунти. Для кам'яних розсипищ характерна ініціальна стадія грунтотворчого процесу.

Водна мережа. Значна кількість опадів у районі розташування парку сприяє формуванню густої гідромережі. Головна водна артерія парку - Прут, що бере початок у верхів'ї Чорногори, а також його найбільші притоки - Орендарчик, Фовресок, Піги, Прутець Яблонецький і Чемегівський, Женець. Привабливими є водопади на Пруту - Говерлянський та Яремчанський (рис. 29). Такою ж мальовничістю відзначається Чорний Черемош і його притоки - Шибений, Погорілець, Дземброня, Бистрець, Степанець. На Черемоші ще до 60-х років практикувався лісосплав.

У днищах льодовикових озер виникло кілька високогірських озер. Найбільші з них озера Несамовите (0,4 га), розташоване на висоті 1750 м біля підніжжя гори Туркул, та Марічейка (0,5 га) - на висоті 1500 м біля підніжжя гори Шурин. На їх узбережжі збереглись рідкісні для Карпат рослини бобівник трилистий (Menyanthes trifoliata), ситник каштановий (Juncus castaneus) та ін.

Кліматичні умови. Клімат на території закономірно міняється від помірно-теплого і вологого у передгір'ї до холодного і дуже вологого у високогір'ї. На метеостанції Яремче (530 м) середня температура в січні дорівнює мінус 4,5°С, в червні -16,4°С, а середньорічна -6,9°С.

На метеостанції Пожижевська (1430 м) ці показники відповідно становлять мінус 6,4°С, плюс 11,5, 2,8°С.

Парк розташований в гумідній кліматичній зоні. Середня річна кількість опадів в Яремчі становить 954 мм, а на Пожижевській - 1465 мм. Зимою випадає понад 100 мм твердих опадів в Яремчі і понад 200 мм на Пожижевській. На схилах Говерли, Брескула, Гомула, Туркула періодично сходять снігові лавини, які руйнують криволісся, верхню межу лісу і бувають небезпечними для людей.

Рослинні ступені. Значна амплітуда висот, що становить понад 1600 м, впливає на висотну диференціацію рослинного покриву. На території парку вичленовано сім рослинних ступенів. PC букових лісів (Fagetum sylvaticae) має обмежене поширення на південних - теплих схилах. Він приурочений до уміркованої і вологої кліматичної зони з сумою позитивних температур 1800-2400°С. На грунтах, багатих на кальцій, бучини трапляються і вище.

Водопад на р. Пруту рекреаційній зоні парку.
Рис. 29. Водопад на р. Прут у рекреаційній зоні парку. Фото І. Шелевера.

В цій же кліматичній зоні, але з меншою сумою температур поширені ялицево-букові та буково-ялицеві ліси (Abieto-Fagetum, Fageto-Abietum). Теплолюбний граб у них, на відміну від бучин, відсутній, зате характерну домішку утворює смерека.

З висотою над рівнем моря, у прохолодній гумідній кліматичній зоні з сумою температур 1400-1800°С, сформовані PC смереково-ялицево-букових та буково-ялицево-смерекових лісів (Piceeto-Abieto-Fagetum, Fageto-Abieto-Piceetum), що відзначаються високою продуктивністю.

Починаючи з висоти 1100 (1200 м) і до верхньої межі лісу (1500- 1600 м) в помірно-холодній евгумідній кліматичній зоні з сумою позитивних температур 1000-1400°С поширені монодомінантні смерекові ліси клімаксового характеру. А. Сьродонь (Srodon, 1948) провів детальні дослідження коливання верхньої межі лісу в цьому регіоні.

Субальпійський PC, що охоплює зональні угруповання сосни гірської, душекії зеленої з фрагментами яловцю сибірського, розташований від 1500 (1600) до 1860 м. В межах висот 1860-2061 м на згаданих найвищих вершинах у холодній евгумідній кліматичній зоні з сумою температур нижче 600°С сформований альпійський PC з типовими для нього альпійськими лучними фітоценозами.

Флора. В районі розташування КНП флористичні і геоботанічні дослідження проводило багато ботаніків (Попов, 1949; Козій, 1954; Комендар, 1966; Чопик, 1976; Голубец, 1978; Малиновський, 1984 та ін.). Проте повна інвентаризація флори ще незакінчена. За попередніми даними Л. О. Тасенкевич, тут росте 1100 видів вищих спорових і квіткових рослин, що становить половину флористичного багатства Українських Карпат. Найбільшою кількістю відзначаються монтанний (286 видів, або 25,9%), бореальний (273 види, або 24,7%) та неморальний (339 видів, або 30,7%) елементи флори. Більш обмежене поширення мають аркто-альпійський (52 види, або 2,7%), альпійський (60 видів, або 5,4%), полізональний (64 види, або 5,8%) та арідний (31 вид, або 2,8%) елементи флори.

У фітосозологічному аспекті на особливу увагу заслуговують ендемічні, реліктові та інші раритетні види. До загальнокар патських ендемів належить 12 таксонів - молочай карпатський (Euphorbia carpatiса), борідник Прейса (Jovibarba preissiana), верба туполиста (Salix retusa), вечірниця біла (Hesperis Candida), тоція карпатська (Tozzia carpatica), трищетинник війчастий (Trisetum ciliare) та ін. (рис. 30).

З групи південно-карпатських ендемів у парку виявлено 14 видів, більшість з яких підлягає охороні. Це жовтець карпатський (Ranunculus carpaticus), первоцвіт полонинський (Primula poloniensis), фітеума Вагнера (Phyteuma vagneri), борщівник карпатський (Heracleum carpaticum), костриця Порціуса (Festuca porcii), тонконіг Дейла (Poa deylii) та ін.

Особливої охорони потребують східнокарпатські ендеми (10 видів) - аконіт волотистий (Aconitum paniculatum), смілка сумнівна (Silene dubia), тирлич роздільний (Gentiana laciniata), дзвоники головчасті (Campanula subcapitata), волошка мармароська (Centaurea marmarosiensis).

На охорону заслуговують також представники інших географічних елементів. Серед них відзначимо карпато-балканські види - ломикамінь карпатський (Saxifraga carpatica), деревій язиколистий (Achillea lingulata); альпійсько-карпатські - щебрушка альпійська (Acinos alpinus ssp. baumgartenii), трищетинник альпійський (Trisetum alpestre); альпійські - ломикамені висхідний (Saxifraga adscendens) та моховидний (S. bryoides), горянка дворядна (Oreochloa disticha) (єдиний в СРСР локалітет); аркто-альпійські види - верба трав'яна (Salix herbacea), дріада восьмипелюсткова (Dryas octopeatala), ллой-дія пізня (Lloidya serotina), вероніка альпійська (Veronica alpina), ситник трилусковий (Juncus triglumis) та ін.

До раритетних таксонів належить ряд реліктів - ліннея північна (Linnaea borealis) (єдиний в Карпатах локалітет), скополія карніолійська (Scopolia carniolica), сосна кедрова європейська (Pinus cembra) та ін.

Більшість із згаданих рідкісних видів включено в Червону книгу УРСР.

Шафран Гейфеля на полонинських луках.
Рис. 30. Шафран Гейфеля (Crocus heuffelianus Herb.) на полонинських луках.
Фото М. Клапчука.

Багата і різноманітна біофлора парку, яка нараховує 440 видів мохоподібних (Зеров, Партика, 1975), що становить 60% біофлори Українських Карпат. З рідкісних печіночників тут знайдені Haplomitrium hookeri, Pleuroclada albescens, Barbilophozia quadriloba, Anastrepta orcadensis.

З раритетних зелених мохів відзначимо Tetrodontium brownianum, Shistotega pennata, Hookeria lucens, Campylostelium saxicola.

Рослинність. Відмінні кліматичні, геоморфологічні та геологічні умови вплинули на ценотичну гетерогенність рослинного покриву парку. На його території переважають лісові формації бореального та неморального типів. До неморального типу належить формація бука, який на північно-східному холоднішому макросхилі Карпат відзначається меншою вітальністю, ніж на південно-західному. Монодомінантні букові ліси поширені лише на південних схилах передових хребтів.

У них вичленовані такі асоціації: бучина зубницева (F. dentariosum); підмаренникова (F, galiosum), безщитникова (F. athyriosum) та волосистоосокова (F. caricosum pilosae). В теплих місцях на кислих грунтах зрідка трапляються грабові бучини ожикові (Сагріnеto Fagetum luzulosum luzuloidis). На тіньових схилах переважають ялицево-букові ліси, представлені зубницевою і безщитниковою асоціаціями (Abieto-Fagetum dentariosum, A.-F. athyriosum). Вище них сформовані ялицево-смереково-букові ліси зубницеві, безщитникові та квасениц'еві (Abieto-Piceeto-Fagetum dentariosum, A.-P.-F. athyriosum, A.-P.-F. oxalidosum). В оліго-мезотрофних едатопах зрідка трапляються смереково-букові ліси чорницеві (Piceeto-Fagetum myrtillosum).

В урочищах з прохолодним кліматом та меншою інсоляцією цено-тичної переваги набувають смерека і ялиця. В цих умовах переважають буково-ялицеві (Fageto-Abietum albae), буково-смереково-ялицеві (Fageto-Piceeto-Abietum) та ялицево-смерекові ліси (Abieto-Piceetum).

На алювіальних грунтах річкових терас поширені стрічкові сіро-вільхові ліси калюжницеві, трясунковидно-осокові, лабазникові і страусоперові (Alnetum incanae calthosum, А. і. caricetum brizoides, А. і. filipendulosum, А. і. struthiopteridosum). На ділянках третіх терас співдомінантом сірої вільхи стає смерека, завдяки чому формуються смереково-сіровільхові угруповання (Piceeto-Alnetum incanae).

Ліси формації вільхи клейкої (Alnetum glutinosae) трапляються на території парку, як і на північно-східному мегасхилі Карпат взагалі, дуже рідко. В урочищі Підліснів у Микуличинському парковому лісництві в резерваті вільхи клейкої охороняються вільшина лабазникова та калюжницева (Alnetum glutinosae fillipendulosum, A. gl. calthosum).

На терасах гірських рік і потоків місцями трапляються фрагментарні угруповання ендемів - крем'яника гарного (Telekietum speciosae) та осота Вальдштейна (Cirsietum waldsteinii), які підлягають охороні. В останні роки проник кавказький вид - борщівник Сосновського (Heracleum sosnowskii).

В урочищі Рудяк Ворохтянського лісництва збереглось з середнього голоцену унікальне оліготрофне сфагнове болото. Для нього характерне пригнічене рідколісся смереки і берези повислої висотою 3-8 (10) му стиглому віці. У пухівково-сфагновій оліготрофній смеречині (Piceetum (depressi) eriophoro-sphagnosum) ростуть такі рідкісні для Карпат болотні рослини, як журавлина дрібноплода і болотна (Oxycoccus microcarpus, О. palustris), осока малоквіткова (Carex pauciflora), росичка круглолиста (Drosera rotundifolia), андромеда багатолиста (Andromeda polifolia), водянка чорна (Empetrum nigrum), пальчатокорінник Фукса (Dactylorhiza fuchsii), коральковець тричінадрізани й (Corallorhiza trifida). Домінують пухівка одноквіткова (Eriophorum vaginatum) та сфагнові мохи (Sphagnum fuscum, Sp. rubellum). Болото охороняється як ботанічний резерват.

З фітоісторичної точки зору такі ж цікаві реліктові угруповання берези звислої та сосни звичайної, що збереглись з раннього голоцену у басейні Прута в Скибових Горганах на кам'янистих південних схилах. У формації берези вичленовані березняк кладоніє-вий, чорницевий і чорницево-орляковий (Betuletum cladoniosum petraeum, В. myrtillosum petraeum, В. myrtilloso-pteridiosum). У формації сосни найбільш поширені такі асоціації: сосновий бір чорницевий, чорницево-сфагновий та сосновий субір чорницево-орляковий (Pinetum myrtillosum, P. myrtilloso-sphagnosum, P. myrtilloso-pteridiosum).

Рідше трапляються березово-соснові та смереково-соснові ліси (Betuleto-Pinetum, Piceeto-Pinetum).

В парку збереглися найбільші в Українських Карпатах суцільні масиви мішаних і чистих смеречин, які становлять інтерес як у фіто-географічному, так і в ценотичному аспектах. Субформація мішаних смеречин представлена такими асоціаціями: буково-ялицева смеречина квасеницева, квасеницево-політріхова, безщитникова і чорницева (Fageto-Abieto-Piceetum oxalidosum, F.-A.-P. oxalidoso-poly-trichosum, F.-A.-P. athyriosum, F.-A.-P. mytillosum). Рідше трапляються буково-ялицеві смеречини ожикові і кременеві (F.-A.-P. luzulosum luzuloidis, F.-A.-P. petasitosum).

В урочищі Кедроватий у Чорногорі на південному сильно кам'янистому схилі на висоті 1410-1470 м збереглася з раннього голоцену кедрова смеречина чорницева та сфагнова (Pineto cembrae-Piceetum myrtillosum, P. c.-P. sphagnosum). Для їх охорони тут створено резерват.

Починаючи з висоти 1100 (1200 м) до верхньої межі лісу сформовані суцільні смеречини клімаксового характеру. Найбільш поширені - смеречина квасеницева, гілокомієва, розставлено-безщитникова, чорницева, рунянкова (Piceetum oxalidosum, P. hylocomiosum, P. distentifoliosum, P. myrtillosum, P. polytrichosum). Рідше поширені смеречини ожикова та кременева (P. luzulosum luzuloidis, P. petasitosum). У Говерлянському лісництві на моренових валунах трапляються бідні смерекові мохові субори (Piceetum muscosum), а на водонепроникливих породах - смереково-сфагнові субори (Piceetum sphagnosum).

Вище смерекових лісів поширений субальпійський PC з характерним для нього криволіссям із сосни гірської, душекії зеленої, яловцю сибірського. Тут зустрічаються рідкісні угруповання рододендрону східнокарпатського (Rhodoretum kotchyi), наскельниці лежачої (Loise-leurietum procumbentis), верби трав'яної та Китайбеля (Salicetum herbaceae, S. kitaibelianae). До рідкісних належать трав'яні фітоценози сердечника Опіца (Cardaminetum opizii), сугайника карпатського (Doronicetum carpaticae), костриці аметистової (Festucetum amethystinae), геліосперми карпатської (Heliospermetum carpaticae), водянки чорної (Empetretum nigrae), ломикаменю зірчатого (Saxifragetum stellaris).

Охороні підлягають також раритетні угруповання з участю тонконога Дейла (Poa deylii), бартсії альпійської (Bartsia alpina), родіоли рожевої (Rhodiola rosea), ломикаменю волотистого (Saxifraga paniculata), первоцвіту малого (Primula minima), горянки дворядної (Огеоchloa disticha), жовтяниці альпійської (Chrysosplenium alpinum).

В альпійському PC поширені лучні фітоценози осоки вічнозеленої та зігнутої (Caricetum sempervirentis, C. curvulae), костриці приземистої (Festucetum supinae), ситника трироздільного (Juncetum trifidi) та мохово-лишайникові пустища.

Фауна. За даними А. П. Федоренко, І. В. Рогатко, І. М. Яківчука, на території парку зафіксовано понад 180 видів наземних хребетних, з яких близько 50 видів ссавці. Із хижих звірів у найбільш глухих місцях живуть бурий ведмідь (в 1986 р. було 10 особин), вовк, рись, лісовий кіт, горностай (Mustela erminea). Частіше трапляються лісова й кам'яна куниці (в 1986 р. нараховано 66 особин), видра, ласка (Mustela nivalis), тхір (Putorius putorius), борсук (Meles meles). Із порядку парнокопитних зустрічаються дика свиня (44 особини), європейська козуля (264 голови), карпатський олень (212 голів).

Із комахоїдних слід відзначити альпійську бурозубку, що живе на верхній межі смерекових лісів, та малу кутору, яка трапляється нижче у хвойних лісах. Із рукокрилих у парку відмічено 10 видів, це вечірниця руда (Nyctalus noctula), нетопир карлик (Vespertilio pipistrellus), кажан пізній (V. serotinus), нічниці велика, водяна, вухата (Myotis myotis, M. daubentoni, M. mystacinus) та ін.

Порядок гризунів представлений 17 видами. Це карпатська білка, соня лісова і горішникова (Dyromys nitedula, Muscardinus avellanarius), снігова полівка (Chionomys nivalis ulpius), що включена в Червону книгу УРСР, та ін.

Серед хребетних найбільш численний клас птахів, який нараховує понад 100 видів. З рідкісних соколоподібних слід відзначити боривітра звичайного (Falco tinnunculus), що живе на верхній межі лісу й полонинах, сокола-сапсана (Falco peregrinus), чеглока (Falco subbuteo), з куреподібних - глухаря, тетерука, рябчика, сіру куропатку (Perdix perdix).

Глухарі віддають перевагу високогірським смеречинам, а тетеруки - криволіссю гірської сосни.

Голубоподібні представлені чотирма видами, порядок сов - трьома, що занесені в Червону книгу УРСР. Це пугач (Bubo bubo), мохноногий сич (Aegolius funereus), сич горобиний (Glaucidium passerinum). Із дятлоподібних зустрічаються жовна (Dryocopus martius), дятли - зелений (Picus viridis), сірий (P. canus), трипалий (Picoides tridactylus), великий (Dendrocopos major), білостінний (D. leucotos), малий (D. minor), крутиголовка (Lynx torquilla).

Широко представлені в парку родини дроздових (Turdidae), славкових (Sylviidae), синицевих (Paridae), в'юркових (Fringillidae), воронових (Corvidae) та ін.

Із земноводних слід відзначити саламандру плямисту (Salamandra salamandra), тритонів карпатського і альпійського (Triturus montadoni, T. alpestris), кумку гірську (Bombina variegata), жабу трав'яну (Rana temporaria). З плазунів поширені ящірка живородяча (Lacerta vivipara), гадюка звичайна (Vipera berus), веретільниця (Anguis fragilis).

Понад 20 видів тварин, поширених у парку, включено в Червону книгу УРСР.

Природоохоронне зонування. На підставі комплексної оцінки сучасного стану паркових екосистем, ступеня їх порушення, потенціальної можливості відтворення, науково-природничої та рекреаційної вартості проведене природоохоронне зонування території. Пралісові та інші малозмінені фітоценози Говерлянського лісництва, які мають природоохоронне значення, включені в заповідну зону, площа якої 10 253 га, більше 20% території КНП. У цій зоні заборонене будь-яке втручання в спонтанне функціонування екосистем (за винятком випадків, коли бувають катастрофічні стихійні явища).

Ділянки лісів, які виконують захисну функцію і тому мають обмежене рекреаційне значення, включено в захисно-рекреаційну зону. її площа 20 777 га, або 41% території. У ній прокладені транзитні туристичні маршрути для ознайомлення з парковими екосистемами організованими групами.

Рекреаційна зона площею 10 628 га (20% території) призначена для масового відпочинку. У ній дозволяються усі види рекреаційної і спортивно-туристичної діяльності, які не суперечать завданням парку.

Рекреаційно-господарська зона, площа якої 8645 га (17% території парку) включає селитебні ландшафти населених пунктів та сільськогосподарські землі. В ній розміщені установи, які обслуговують туристів і рекреантів та інші об'єкти соціальної сфери.

Науково-природниче та народногосподарське значення. На території парку збереглися в різних висотних ступенях унікальні й типові природні та малопорушені антропогенним впливом екосистеми, які мають істотне значення для вивчення історії розвитку рослинного покриву в польодовиковий період, закономірностей його сучасного формування і висотного розташування, дослідження біогеоценотичної структури та динамічних тенденцій. На полонині Пожижевській з 1959 р. працює єдина в високогір'ї Українських Карпат метеорологічна та сніголавинна станція. На базі високогірного біологічного стаціонару Інституту ботаніки ім. М. Г. Холодного з 1957 р. проводяться екологічні дослідження в різних типах екосистем. їх результати опубліковані в семи монографіях. У 1977 р. в парку створено географічний стаціонар Львівського державного університету ім. Івана Франка, в якому проводяться за широкою програмою ландшафтно-географічні дослідження.

Народногосподарське значення парку полягає у важливій захисній функції паркових екосистем, збереженні генофонду та збагаченні ним полеглих господарських угідь.

Туристичне, рекреаційне та дидактичне значення. Територія парку здавна традиційно використовувалась для рекреаційних і туристичних цілей. За останні десятиріччя потоки рекреантів і туристів значно збільшились, і зараз у парку щороку буває до мільйона відвідувачів. У рекреаційно-господарській зоні парку є спеціалізовані санаторії, багато будинків відпочинку, туристичних баз та спортивних таборів. Більшість з них працює постійно. Для ознайомлення з парковими екосистемами влаштовується мережа з п'яти учбово-пізнавальних маршрутів.

Крім природних екосистем увагу відвідувачів приваблюють архітектурні та інші пам'ятки народного зодчества, що збереглись на його території. Зокрема, цікаві гуцульська народна архітектура та дерев'яні церкви. В Делятині охороняється побудована в 1785 р. церква Різдва Богородиці з художнім іконостасом. В Ямній взято під охорону Михайлівську церкву з дзвінницею, побудованою у XVII-XVIII ст., її інтер'єр багатий старовинними іконами. До цікавих пам'яток народної архітектури належать Дмитріївська церква з дзвіницею в с Кременці (XVIII ст.), церква Різдва Богородиці у Ворохті (XVII ст.) та ін.

В історичному аспекті на території парку цікавий Яблунецький, або Татарський, перевал (931 м), через який 1241 р. пройшла в Дунайський басейн очолювана ханом Батиєм татаро-монгольська орда. В середньовіччі тут проходив один із важливих торгових шляхів з Галицько-Волинського князівства в Трансильванію та Угорщину.

Антропогенний вплив. Його наслідки найбільше помітні у високогір'ї Чорногори, де внаслждок пасквальної дигресії істотно знизилась природна межа лісу. Тому тут почастішали лавинні процеси та сельові потоки. Після суцільних рубок у мішаних лісах у минулому створювались біологічно нестійкі монокультури смереки, які періодично пошкоджуються катастрофічними вітровалами та сніголомами. Тому корінні типи лісу, які збереглися в парку, мають велике еталонне значення для реконструкції монокультур. Внаслідок масового відвідування парку зараз у його рекреаційній зоні має місце рекреаційна дигресія. На жаль, можливості дирекції парку у ліквідації від'ємних наслідків антропогенного впливу на природні ландшафти обмежені.

Джерело: Стойко С., Гадач Е., Шимон Т., Михалик С. Заповідні екосистеми Карпат. - Львів: Світ, 1991. - 248 с. (подані матеріали можливо використовувати лише для ознайомлення. Шукайте книжку у книжковиз магазинах)

Передмова
1. Екологічна і біогеографічна характеристика Карпат
Західні Карпати
Східні Карпати
Південні Карпати
2. Історія та організаційна структура охорони природи в Карпатах
2.1. Історичний огляд природоохоронних заходів
2.2. Організаційна структура охорони природи в країнах, на території яких розташовані Карпати
3. Наукове визначення різних типів заповідних екосистем
4. Екосистеми Карпат
4.1. Чехо-словацькі Карпати
Татранський національний парк (ТАНАП)
Пієнінський національний парк
Національний парк Низькі Татри
Національний парк Мала Фатра
Охоронна ландшафтна область "Бескиди"
Охоронна ландшафтна область Малі Карпати
Охоронна ландшафтна область Білі Карпати
Охоронна ландшафтна область Велика Фатра
Охоронна ландшафтна область Гірська Орава
Охоронна ландшафтна область Штіавницьке Горбогір'я
Охоронна ландшафтна область Муранська Планина
Охоронна ландшафтна область Поляна
Охоронна ландшафтна область Словацький рай
Охоронна ландшафтна область Вигорлат
Охоронна ландшафтна область Східні Карпати
4.2. Польські Карпати
Баб'є-Гурський біосферний заповідник
Татранський національний парк
Горчанський національний парк
Пієнінський національний парк
Бещадський національний парк
Інші охоронні території
4.3. Угорські Карпати
Бюккський національний парк
Агтелекський біосферний заповідник
Рослинність
Голлокейський ландшафтоохоронний район
Лазберцький ландшафтоохоронний район
Берженьський ландшафтоохоронний район
Земпленський ландшафтоохоронний район
Природні резервати державного значення
Токайсько-Бодрогзугський ландшафтоохоронний район
4.4. Українські Карпати
Угольсько-Широколужанський заповідний масив
Хустський заповідний масив "ДОЛИНА НАРЦИСІВ"
Карпатський національний парк
Національний парк "Синевир"
Інші важливіші природоохоронні території
Національний парк "Українські Бескиди"
4.5. Румунські Карпати
Біосферний заповідник Ретезат
Бучеджські гори і природні резервати на їх території
5. Міжнародний біосферний заповідник у Бескидах (проект) та його значення для природоохоронного співробітництва
6. Поліфункцюнальне значення заповідних екосистем та оптимізація їхнього охоронного режиму
Післямова











ФОТО ЦІНИ КОНТАКТИ КОТЕДЖІ


Басейн Золота Підкова (Золотая Подкова)

Фотографії туристичної бази Золота Підкова


Відпочинок у Карпатах у Золотій Підкові Альтанки туристичної бази Золота Підкова Ресторан туристичної бази Золота Підкова Дозвілля туристичної бази Золота Підкова Ціни туристичної бази Золота Підкова Контакти туристичної бази Золота Підкова Котеджі туристичної бази Золота Підкова