Мир Солнца

Котеджі Золотої Підкови

Деревяний будинок 11 бази Золота Підкова
Деревяний будинок 12 бази Золота Підкова


Альтанки Золотої Підкови


Наша адреса:

Закарпатська область,
Ужгородський район,
с. Андріївка,

+38(050) 546-53-10
zolota-pidkovka@ukr.net
Схема местонахождения



База Золота Підкова:

Золотая Подкова - Лидер Карпат - проверено karpatami.org.ua


Наші партнёри:



Рейтинг туристических фирм TourPromo.Ru


В ОТПУСК.РУ - все о туризме и отдыхе: предложения турфирм,  поиск туров, горящие путевки, описание отелей и отзывы об отелях, визы, авиа и ж/д билеты, расписание поездов, погода на курортах, информация о странах, поиск попутчиков
TOPlist
Besucherzahler attractive russian brides from Moscow
счетчик посещений
web clocks relojes web
Contatore
Besucherzahler ukraine women profiles
website counter
Besucherzahler singlesnet
contatori per blog
contadores de visitas mailorder brides
contatori per blog
Український рейтинг TOP.TOPUA.NET TOPlist TOPlist Рейтинг SIMPLETOP.NET E-Center.lt skaitliukas


Рейтинг туристических сайтов Украины. Відображено число відвідувачів сьогодні, середнє число відвідувачів за добу, оцінка сайту

Активный отдых. Пассажирские перевозки, байдарки, поход Крым, сплав на байдаркахACTIVE-рейтинг туристических сайтов. Туризм и отдых





Бучеджські гори і природні резервати на їх території

Бучеджські гори і природні резервати на їх території. Гори Бучеджі розташовані у східній частині Південних Карпат на межі зі Східними Карпатами. Незважаючи на їх відносно невелику площу (30 км ), вони відзначаються значною ландшафтною та біогеографічною різноманітністю і тому мають особливе природоохоронне значення. Тут беруть початок мальовничі ріки Прагова і Яломица. У верхній частині басейну Яломиці утворились гляціальні долини Батрина, Доамнеле, Обиршіа, Сухари. Найбільші з них з характерними F-подібними профілями, льодовиковими цирками й моренами починаються на схилах гори Омула. Масив Бучеджських гір має форму велетенської підкови, два крила якої сполучаються в їх північній частині, де розташована гора Омул (2511 м) - одна із найвищих вершин Карпат. У східній частині гір, спрямованій до долини Прахова, розташований масивний хребет висотою 2000-2500 м. Найбільші його вершини-Коштила (2489 м), Карайман (2325 м) та ін. Ця частина хребта утворює ланцюг стрімких скелястих вершин з діапазоном висот 600-900 м. Друга частина - геоморфологічно контрастна, в ній в межах 1600-2400 м розташоване "Бучеджське плато" з характерними для нього субальпійськими й альпійськими луками та криволіссям.

У протилежній частині крила Бучеджського масиву розташований гребінь Струнга з вершинами Доамнеле (2401 м), Струнджле Марь (2168 м) та ін.

Бучеджські гори надзвичайно цікаві у геологічному і геоморфологічному відношеннях. Вони утворюють велетенську синклиналь осадочних відкладів мезозойської ери, яка простягається з півночі на південь.

Ці відклади сформовані в основному бучеджськими конгломератами, пісковими й юрськими вапняками. Полігенні бучеджські вапняки належать до альбського ярусу. В них утворились цікаві геоморфологічні явища карстового характеру. З природоохоронної точки зору заслуговують на увагу печери Яломиця, гроти - Татарукуйський, Занога Мика і Занога Маре та ін. Завдяки наявності викопної фауни, бучеджські вапняки цікаві також у палеонтологічному відношенні (перевал Струнга та інші місця).

У Бучеджських горах немає слідів доісторичних поселень, хоч правдоподібно, що людина жила тут вже в кінці першого і на початку другого тисячоліття. Найстарші поселення відомі в околицях печери Яломица (1509 p.), монастирів Святого Миколая (1584 p.), Синая (1695 р.) та в деяких інших місцях. Тому вплив людини на природу в минулому мав локальний характер. Лише в кінці XIX ст. після побудови в 1877 р. залізної дороги, почалося інтенсивне використання лісосировинних ресурсів та розвиток туризму. Незважаючи на згадані форми антропогенного впливу, в горах збереглися характерні для Південних Карпат фітогеографічні риси; найбільш наглядно вони виражені у висотній поясності рослинного покриву.

В Бучеджському масиві сформовано п'ять рослинних ступенів. PC букових лісів, нижня межа яких розташована за межами гір, характеризується значною домішкою смереки й ялиці. З висотою над рівнем моря суцільні бучини змінюються буково-ялицево-смерековими лісами, які сягають висоти 1400-1500 м. Вище, в умовах прохолодного клімату, поширені монодомінантні смеречини, верхня межа яких проходить по ізогіпсі 1600-1700 м. У високогір'ї сформований субальпійський PC з характерним для нього криволіссям із сосни гірської та біогруп низькорослої смереки, а вище 2200 м - альпійський PC. На найвищих вершинах поширені типові для альпійської тундри угруповання осоки зігнутої (Caricetum curvulae), костриці стрункої і мінуарції очитковидної (Festuca gracilis-Minuartia sedoibes), аркто-альпійських верб (Salicetum reticulatae, S. herbaceae).

Завдяки специфічним геолого-геоморфологічним, кліматичним, літологічним та ґрунтовим умовам Бучеджські гори відзначаються значним флористичним багатством та фітоценотичною різноманітністю. Для вивчення флори ще в 1875 р. австрійський ботанік Лерхенфельд (Lerchenfeld) здійснив сюди спеціальну ботанічну експедицію. Згодом тут проводили дослідження інші зарубіжні вчені: І. А. Вайлант (Vailant), Дж. Пагет (Paget), Ф. Шур (Schur).

Флора і рослинність Бучеджських гір добре вивчена. Тут росте близько 1100 видів судинних рослин - третина флористичного багатства Румунії. Найбільш цікава флора високогір'я, в якій представлені центральноєвропейські, альпійські й арктичні елементи, а також види алтайські. і понтійські. Ряд карпатських ендемів, карпато-балканських і дакських елементів флори на території Румунії відомій лише з Бучеджських гір.

Багатий і різноманітний видовий склад фауни цього оригінального гірського масиву. У лісах водяться бурий ведмідь, вовк, олень, козуля, рись (рис. 32). В смерековому рідколіссі та криволіссі популяція глухарів (Tetrao urogallus) нараховує понад 200 особин. На скелях високогірних ландшафтів живе понад 150 особин сарни (Rupicapra rupicapra). Авіфауна високогір'я нараховує понад 50 видів, серед яких такі рідкісні види, як орел-беркут (Aquila chrysaetos, A. heliaca), гриф (Gyps fulvus fulvus) та ін. З рептилій поширені ящірки (Lacerta agillis, L. muralis, L. vivipara), віпера (Vipera berus). У гірських потоках до висоти 1500 м водиться форель (пструг) (Salmo trutta fario).

Ентомологами встановлено тут понад 200 видів твердокрилих і близько 800 - чешуєкрилих. У Європі популяція денних метеликів з роду еребія (Erebia) представлена найбільшою кількістю в цих горах. Тільки тут трапляються Erebia pharte romaniae і Е. ргорое.

Для охорони рідкісних видів флори і фауни, а також раритетних рослинних угруповань та оригінальних гірських ландшафтів організовано три резервати. їх природоохоронна характеристика подається за матеріалами колективної монографії Е. Pop, N. Saiageanu, Nature Reserves in Romania. Bucuresti, 1965.

Бучеджський резерват. Розташований на площі 4400 га між горами Синая та Шеауа Струнга. Для науково-дослідних робіт у ньому виділена спеціальна заповідна зона на площі 200 га. В резерваті вище межі бучин сформовані характерні для Східних та Південних Карпат ялицево-букові ліси дакського типу (Fagetum dacicum abietosum) з домішкою смереки й берези. В їх трав'яному покриві відмічені зубниця залозиста (Dentaria glandulosa), нечуйвітер трансільванський (Hieracium transsilvanicum), живокіст серцевидний (Symphytum cordatum), медунка червона (Pulmonaria rubra), печіночниця трансільванська (Hepatica transsilvanica).

У пралісі на горі Синая вікові смереки сягають висоти понад 50 м. На горі Прахова у вигляді окремих біогруп зберігся тис ягідний (Taxus baccata). На схилах гір Жепія Марь і Жепія Мічь росте рідкісна бруслина широколиста (Euonymus latifolia), відома також у букових лісах Криму. На виходах вапняків ростуть такі теплолюбиві чагарники, як бузок звичайний (Syringa vulgaris), вовче лико Благаяна (Daphne blagayana), що відсутні в Східних та Західних Карпатах.

На виходах вапнякових скель та сонячних схилах ростуть сеслерія жорстка (Sesleria rigida), костриця скельна (Festuca rupicola), жовтушник трансільванський (Erysimum transsilvanicum), гвоздика гостролиста (Dianthus spiculifolius), стожильник (Cnidium sildifolium) та ін.

Характерна риса нижньої частини субальпійського PC - наявність на сонячних схилах і скельних едатопах біогруп реліктової модрини європейської (Larix decidua). Вище типовими є зарості сосни гірської та душекії зеленої. Серед криволісся поодиноко трапляється рідкісний для Румунії чагарник - жимолость голуба (Lonicera coerulea), яка зростає в Українських Карпатах на горі П'єтрос, а далі в Західних Карпатах відсутня. В цьому ж PC на скелястих схилах гори Жепія Мічь зберігся поруч з модриною гляціальний релікт - сосна кедрова. У нижній частині альпійського PC ростуть аконіт (Aconitum lasianthum), пирій двоквітковий (Agropyrum biflorum), перстач турінгійський (Potentilla thuringiaca), на тіньових схилах поширені угруповання костриці карпатської (Festuca carpatica), трищетинника війчастого (Trisetum ciliare).

На північному та західному схилах альпійського PC значну площу займає рододендрон східнокарпатський (Rhododendron kotschyi), який асоціюється з такими монтанними і аркто-альпійськими видами, як наскельниця лежача (Loiseleuria procumbens), дзвоники альпійські (Campanula alpina), костриця лежача (Festuca supina), сольданелла велика (Soldanella major).

Для альпійських лук характерні угруповання сеслерії гайнальдійської та осоки вічнозеленої (Sesleria haynaldiana - Carex sempervirens), костриці скельної (Festuca saxatilis) та різнокольорової (F. versicolor), тонконогу фіолетового (Роа violacea). Зрідка трапляються тут рідкісні орхідні - нігритела червона й чорна (Nigritella rubra, N. nigra), бромус барценський (Bromus barcensis var. ro-manicus), герань голуба (Geranium coeruleum var. caroli principis), ласкавець жовтецевий (Bupleurum ranunculoides), одкасник безстебловий (Garlina acaulis). На широких скельних карнизах поширена популяція костриці аметистової (Festuca amethystina). До більш оліготрофних належать угруповання сеслерії голубої (Sesleria coerulea) та осоки вічнозеленої (Carex sempervirens var. pumila).

У фітосозологічному відношенні цікава флора скельних відслонень на сонячних схилах, що включає рідкісні в тому числі й ендемічні види рослин. На них ростуть переломник волосистий (Androsace villosa), поширений теж у Криму, полин скельний (Artemisia petrosa), айстра альпійська (Aster alpinus), келерія трансильванська (Koeleria transsilvanica), еспарцет трансильванський (Onobrychis transsilvanica), тонконіг Моллінера (Роа mollineri), ломикамінь жовто-зелений (Saxifraga luteoviridis), сеслерія гайналдійська (Sesleria hainaldiana). На північних схилах на таких відслоненнях ростуть деревій Шура (Achillea schurii), відомий також з вершин Піп Іван Чорногірський, Туркул, Близниця в Українських Карпатах, крупка Кочі (Draba kotchyi), ллойдія пізня (Lloidia serotina) жовтець альпійський (Ranunculus alpestns), ломикамінь (Saxifraga demissa, S. aizoides, S. moschata). У вологих скельних ущелинах сформована рідкісна для Карпат асоціація осики (Populus tremula) з сугайником карпатським (Doronicum carpaticum) та кортузою Маттіолі (Corthusa matthioli).

Козуля європейська - численний представник копитних Карпат.
Рис. 32. Козуля європейська (Capreolus capreolus L.) - численний представник копитних Карпат.

Для альпійської тундри характерні такі види, як смілка безстеблова (Silene acaulis), мінуарції (Minuartia sedoides, M. recurva, т. ре rerun;, армерія альпійська іАrmeriа alpina, дзвоники оучеджські (Campanula alpina var. bucegiensis). Лише в Бучеджському масиві, Фагарашських горах та Піренеях зустрічається низькоросла реліктова костриця гляціальна (Festuca glacialis).

На північному та північно-західному схилах, де затримується потужний сніговий покрив, значну площу займають угруповання верби сітчастої (Salicetum reticulatae, Salix reticulata-Dryas octopetala). У малих депресіях між гірськими сідловинами, куди зтікають снігові води, поширене угруповання верби трав'яної (Salicetum herbaceae) з участю таких альпійських видів: кульбаба альпійська сольданелла дрібна (Soldanella pusilla), діходон роговиковий (Dichodon cerastioides).

Для навітряних гребенів, з яких зимою здувається сніг, характерна асоціація еліни (Elynetum myosuroides), компонентами якої є переломник (Androsace chamaejasme), мінуарція Жерарда (Minuartia gerardii), дріада восьмипелюсткова (Dryas octopetala).

Резерват Пещера Яломица (225 га) розташований вздовж берегів одноіменної ріки на схилах гір Кокора і Батрина. Він включає пралісові масиви Кокори, Хоробейську долину, частково субальпійські ландшафти Батрини та ряд інших цікавих у флористичному відношенні урочищ. На території резервату розташована оригінальна карстова печера Яломица. Найбільшу його площу займають хвойні ліси із добре збереженою природною верхньою межею. У високогір'ї на сонячних схилах юрських вапняків сформована рідкісна асоціація сеслерії та костриці скельної (Seslerieto-Festucetum saxatilis) з характерними компонентами: жовтушник трансильванський (Erysimum transsilvanicum), смовдь австрійська (Peucedanum austriacum), мінуарція банатська (Minuartia banatica), стожильник (Cnidium silaifolium). Такі рідкісні середземноморсько-балканські елементи, як костриця апенінська (Festuca appenina), трищетинник довговолосий (Trisetum macrotrichum) (згадується для Українських Карпат на межі з Румунією), півники дакійські (Iris dacicum), жито гірське (Secale montanum), вечорниці (Hesperis moliniformis), що ростуть у резерваті, відомі в Румунії лише з Бучеджських і Домугледських гір.

Резерват Заноага (150 га) розташований на південному та східному схилі однойменної гори та її правої вершини Маре. Він цікавий як в екологічному, так і у фітогеографічному відношеннях, оскільки являє собою острівний локалітет термофільної флори й рослинності. У підніжжі Заноаги на сонячних карнизах юрських вапняків ростуть такі рідкісні для флори Румунії південно-європейські, субсередземноморські та балканські види, як горобина кретська (Sorbus cretica), півники дакійські (Iris dacica), жито гірське (Secale montanum), астрагал стиснутий (Astragalus depressus), атаманта угорська (Athamanta hungarica), будяк (Carduus candicans).

На вершині Заноаги збереглись смерекові праліси, на кам'янистих схилах Яломиці - угруповання гляціального релікта - сосни кедрової (Pinus cembra), а на схилах Маре - зарості жимолості голубої (Lonicera coerulea).

Крім охарактеризованих трьох більших резерватів, у Бучеджських горах ще є чотири невеликих ботанічних резервати, в яких охороняються локалітети верб чорничної (Salix myrtilloides) та двоколірної (S. bicolor).

Багата та різноманітна флора й рослинність Бучеджських гір, на території яких збереглись рідкісні реліктові й ендемічні види та угруповання, свідчить про їх істотне фітоісторичне і ботаніко-географічне значення не лише для Південних Карпат, але і для всієї Карпатської гірської системи. Створена мережа природних резерватів виконує важливу екологічну функцію збереження генофонду і фітоценофонду.

Джерело: Стойко С., Гадач Е., Шимон Т., Михалик С. Заповідні екосистеми Карпат. - Львів: Світ, 1991. - 248 с. (подані матеріали можливо використовувати лише для ознайомлення. Шукайте книжку у книжковиз магазинах)

Передмова
1. Екологічна і біогеографічна характеристика Карпат
Західні Карпати
Східні Карпати
Південні Карпати
2. Історія та організаційна структура охорони природи в Карпатах
2.1. Історичний огляд природоохоронних заходів
2.2. Організаційна структура охорони природи в країнах, на території яких розташовані Карпати
3. Наукове визначення різних типів заповідних екосистем
4. Екосистеми Карпат
4.1. Чехо-словацькі Карпати
Татранський національний парк (ТАНАП)
Пієнінський національний парк
Національний парк Низькі Татри
Національний парк Мала Фатра
Охоронна ландшафтна область "Бескиди"
Охоронна ландшафтна область Малі Карпати
Охоронна ландшафтна область Білі Карпати
Охоронна ландшафтна область Велика Фатра
Охоронна ландшафтна область Гірська Орава
Охоронна ландшафтна область Штіавницьке Горбогір'я
Охоронна ландшафтна область Муранська Планина
Охоронна ландшафтна область Поляна
Охоронна ландшафтна область Словацький рай
Охоронна ландшафтна область Вигорлат
Охоронна ландшафтна область Східні Карпати
4.2. Польські Карпати
Баб'є-Гурський біосферний заповідник
Татранський національний парк
Горчанський національний парк
Пієнінський національний парк
Бещадський національний парк
Інші охоронні території
4.3. Угорські Карпати
Бюккський національний парк
Агтелекський біосферний заповідник
Рослинність
Голлокейський ландшафтоохоронний район
Лазберцький ландшафтоохоронний район
Берженьський ландшафтоохоронний район
Земпленський ландшафтоохоронний район
Природні резервати державного значення
Токайсько-Бодрогзугський ландшафтоохоронний район
4.4. Українські Карпати
Угольсько-Широколужанський заповідний масив
Хустський заповідний масив "ДОЛИНА НАРЦИСІВ"
Карпатський національний парк
Національний парк "Синевир"
Інші важливіші природоохоронні території
Національний парк "Українські Бескиди"
4.5. Румунські Карпати
Біосферний заповідник Ретезат
Бучеджські гори і природні резервати на їх території
5. Міжнародний біосферний заповідник у Бескидах (проект) та його значення для природоохоронного співробітництва
6. Поліфункцюнальне значення заповідних екосистем та оптимізація їхнього охоронного режиму
Післямова











ФОТО ЦІНИ КОНТАКТИ КОТЕДЖІ


Басейн Золота Підкова (Золотая Подкова)

Фотографії туристичної бази Золота Підкова


Відпочинок у Карпатах у Золотій Підкові Альтанки туристичної бази Золота Підкова Ресторан туристичної бази Золота Підкова Дозвілля туристичної бази Золота Підкова Ціни туристичної бази Золота Підкова Контакти туристичної бази Золота Підкова Котеджі туристичної бази Золота Підкова